Афганістан болить в моїй душі…

15 лютого відзначається  скорботний День пам’яті воїнів-афганців.

 Минають дні, ідуть роки.

                             Життя листки перегортає.

А біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

    Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. З нашого маленького і квітучого села також йшли  хлопці на захист волелюбного афганського народу, йшли туди не за орденами і медалями. Вони  свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. 

    Вісім наших земляків побували на цій  жорстокій, кривавій  війні, не всім пощастило повернутися додому живими. Летіли в Україну „чорні тюльпани” з цинковими гробами. І несли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Не минули вони нашого краю.  4 серпня 1988 року чорна звістка прилетіла в родину Ластовецьких.   В Баграмі загинув їх старший син Володимир.

    Брудна, підступна війна… За що, за які ідеали , за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі і право жити в нашій пам’яті.

   Само тому кожний рік  15 лютого, в день вивода військ з Афганістану, учні Ісківської школи відвідують матір загиблого Володимира – Ластовецьку Анастасію Іванівну, щоб підтримати її морально і висловити їй подяку за хорошого та відважного сина.

   Учні 11 класу Ісківської загальноосвітньої школи з Ластвецькою     

                         Анастасією Іванівною. 15.02. 2017 

Фото Володимира Ластовецького